Так воно буває: була веселою, цікавою, відчувала себе «душею компанії», світ був відкритий, хоч іще не було певності, ким вона стане. Аж тут кохання, відносини, чоловік, від якого хочеться завагітніти… І ось вже є діти: гарні, розумні, сонячні. А радість кудись зникла.. Кілька років без сну, діти хворіють. Треба їх вчити і вчити, щоб вони ставали самостійними, а не пасивними та безпорадними. Не такими, як чоловік, як виявилося… Десь поділося його вміння робити тебе щасливою, завойовувати. Немає відчуття ні підтримки, ні уваги. Навіть обійми його не схвильовують, не те, що секс – про це і думок немає. Суцільна самотність. Друзям ти уже не цікава, зі своїми турботами. І хочеться ніби свободи, реалізувати себе, але як? Ким ще бути? Попереду немає видимості. Тільки туман… А під ногами ніякої опори…
Весь простір квартири заповнений тобою, а він рятується десь поза… То якийсь надважливий проект, то хобі собі надумає, і вцілому у нього поринає. А як же ти? І подумати про якесь хобі немає часу. Він же не допомагає… Хто тоді буде думати про дітей, робити всі ті справи, якими ти володієш ось уже стільки років?
А якщо там, де ти знайдеш собі цікаве заняття, роботу, чи хобі, свій проект – там буде багато людей. І чоловіків. Якщо вони будуть загравати, якщо раптом хтось побачить, що ти вразлива, тендітна жінка, сексуальна жінка? Ні-ні, геть і думку про це! Ні в якому разі не можна зраджувати один одному. Спершу завершити відносини, а тоді уже можна почати цікавитися іншими чоловіками. А зараз – ти ж одружена. Тому якщо поруч чоловіки – геть з лиця усмішку. Робиш суворе заклопотане обличчя і поринаєш у свій внутрішній світ. А що в тому світі? Тривога, пустка, самотність, образи на чоловіка, на маму, на свекруху – кого там тільки немає, у тому внутрішньому світі. Там так цікаво, стільки людей потребують твого аналізу і розуміння, чекають, щоб ти розповіла, як їм жити. А тобі як жити? Навколо, зовні ще щось видно, а попереду – туман… А під ногами ніякої опори….
Хочеться сказати – пурхай… Як метелик.. Немає опори, неясно, куди. Але як цікаво! Може тільки так дістатися того чарівного лісу, що за рікою, що за крутим обривом, де ніякого містка. Тільки так, тільки з красивими, легкими, барвистими крилами..
І тоді, може, чоловік побачить це барвисте диво, віднайде свій сачок і візьметься тебе ловити. Але ти тільки присідаєш на плече – і знову в політ. Або на квітку чарівну, якщо він принесе для тебе запашний букет. Ти захочеш тоді наблизитися і спробувати нектар...