Сором знищує віру в себе. Ніби хтось бачить ту нашу частину, від якої нам противно. Нестерпно зустрічатися з некрасивою частиною себе. І це так жахливо, що ми втрачаємо свої сили. Ми горюємо про те, що не ідеальні. Це схоже на переживання гострого приниження. І коли ми це переживаємо, хочеться перекинути негатив на інших людей.
Досвід сексуального насилля викликає сором, і це може призводити до заковтування їжі, що призводить до ожиріння.
Сором виникає і коли нас весь час порівнюють. Соромно бути звичайним, не найкращим.
Робота з соромом в психотерапії пов’язана з першими двома роками життя. Вперше такі переживання виникають у дитини ще на стадії злиття з мамою, іншими словами, на стадії здорової спів залежності. Коли дитині змінюють підгузник і вона бачить на обличчі дорослого відразу. Вона намагається зрозуміти, що з нею те так. Коли батьки не приходять по першому зову, вона зновуж сприймає це як свою ненормальність. Це довербальна стадія сорому.
Важливо мати поруч людину з добрим приємним обличчям. Важливо, щоб терапевт дивився на клієнта з любов'ю, саме через цей досвід.
Вербальний сором виникає на стадії проти залежності (під час сепарації), коли дитині важливо відділитися від мами та досліджувати світ. Це про третій рік життя. В цей період важливо давати дитині передбачувані границі, контролювати, щоб вона могла рухатись у світ, але відчувати при цьому захист батьків. Якщо такого немає, дитина тривожна, відчуває себе не любимою. В цей період батьки часто контролюють дітей не чіткими правилами, а соромлячи їх.
Отже, в процесі зростання кожна людина накопичує свій запас сорому, який є токсичним, який змушує її відчувати себе ненормальною. І від цього запасу потрібно звільнятися.
Якщо ми потрапляємо у соціальну групу, нас можуть соромити. І це - інструмент контролю та влади у групі. Висміювання – це самий жорстокий спосіб присоромити.
Якщо нас соромлять – це не про діалог. А про контроль. Це – напад. І відсторонення – це здорова реакція на сором.
Якщо у конфлікті ваш партнер вас залякує чи маніпулює, захищаючись, імовірно що він переживає сором за те, що ви вказали на його неідеальність.
Якась наша частина справді ідеальна і цілісна, це базова «Я». А якась частина може бути неідеальна, травмована, як у всіх людей. Але фальшивий ідеальний образ «Я», який люди намагаються створювати у соцмережах, часто на фотосесіях, на сцені та просто в житті, віддаляє нас від себе насправді ідеального.
Тому так важливо, коли є людина, яка може побачити нашу справжню сутність. Якщо це друг або кохана людина – це велике щастя, яке важливо оберігати та зрощувати. Це може бути справді хороший фотограф, чи художник, і, звичайно, психотерапевт. Адже для психотерапевтів – це покликання: віднаходити і бачити у клієнтах їхню внутрішню красу, ніби квітку, яка ще не розпустилася. Спостерігати, як вона відкривається, не знаючи наперед, якою ця квітка буде….
Із лекцій Дженей Уайнхолд «Психотерапія розвитку».