Чи бувають пісні про самотність, чи бувають мелодії про неї? Звісно...
Ким би я не була, як би не виглядала, я добре знаю це відчуття.
І ви його знаєте.
Знаєте той момент, коли воно оголене для вас...
Чи помічали ви, як багато вкладено у нашому житті, аби її уникати? Як ми обростаємо знайомими речами, спогадами, друзями, сусідами, дітьми? І попри це, як легко з нею зустрітися. Достатньо тільки в якийсь момент зробити вибір "ні на кого не покладатися, лише на себе", коли дуже важко, коли з грудей виривається крик про допомогу. Стримати його, задавити, цей крик, цей плач. Промовчати. Залишитися із своїми бажаннями ізольованим...
Достатньо вибрати не наближатися, бо "я не така", "це не моє", "я недостатньо хороший для цього", "вони не достатньо хороші для мене". Достатньо вважати "я уже все про це знаю", втратити інтерес, втратити свою допитливість.
Легко оголити свою самотність. Треба багато працювати, щоб менше відчувати її. Щоб створювати світ навколо і такі відносини, у яких можна бути різним, таким, яким хочеться. Це означає потурбуватися про себе. Про ту вразливу одиноку дитину в собі.
Колись ця дитина так довго плакала, а її ніхто не чув. Вона ридала, так як була надто безпомічна і не могла обходитися без дорослих. І змусила себе замовкнути, щоб берегти сили, щоб вижити до того моменту, коли хтось прийде. Вона відчувала себе жалюгідною і не потрібною. Як та дитина, яку побили, образили, і їй доводиться заковтувати сльози наодинці, так як ніхто не прийде і не втішить. Як та дитина, яка втікала від розлючених дорослих, але не було до кого, так як нікого не обходять справи у сім'ї. Як та дитина, яку загубили, покинули одну.
В кожного був той момент, у якому відбулася ця зустріч із неможливістю звертатися до інших людей. Вона була так давно, що може й не пам'ятається.
Коли є власні діти, хочеться їх вберегти від таких зустрічей. І це правда. Я бачу щодня таких батьків, які турбуються, щоб їхні діти не переживали того, що довелося пережити їм. Однак, вони не завжди встигають потурбуватися про себе, знайти тепле місце й час, щоб відігратися в ньому. Знайти такі обійми, людей, з теплими словами і поглядами.
І, звісно, без дітей ніби більше свободи, часу, простору, так і самотності "є де розвернутися". Вона не завжди болюча. Інколи важливо відчути, що ти один, і від цього не панікуєш, не залежиш від чиєїсь присутності, самозарадний (але не самозарядний). Знаєш, яку пісню собі ввімкнути. Це дуже важливо, узнати себе, опертися на себе.
А тоді важливо, щоб у житті були люди, які знають, яку пісню тобі увімкнути. Це дар. Це щастя. Це можливо.